Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 19.06.2018, 11:37

Згароцька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 23
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія села

       Село , як і людина , має свою долю , історію . Мабудь немає людини , якій не цікаво було б у подробицях пізнати історію рідного села , торкнутися глибини власного родоводу .
       І якби раптом заговорило живим голосом те , що заховала під своєю товщею земля – матінка , стіни стародавніх будівель , якби озвалися до нас із дна століть далекі пращури – скільки б знань і мудрості , сили і віри додалося б кожному . І не лише цього , а й гордості за рідний край , отчий дим , за добрі діла діда – прадіда і прагнення достойно ті діла продовжити .
      Село Згарок розташоване на Волино – Подільській височині на схід від міста Деражня – 15 кілометрів , від Хмельницького – 60 кілометрів , до залізничної станції Комарівці – 9 кілометрів . Село Згарок засноване у вісімнадцятому столітті . Походження назви села історики і старожили пояснюють по різному . Старожили розповідають , що навколишня земля належала пану Краусу ( мешкав у селі Римові Кориченці ) . В селі було збудовано гуту (скловарню) . Шляхтич Домський купив землі у Крауса і в 1765 році переселив кілька сімей з Римових Кориченець на землі , де бере початок річка Згар ( від чого і пішланазва села ).За іншим переказом згоріла побудована гута , від якої залишилось згарище ( населення , що жило на цій території назвало село Згарком ). На півдні села знаходиться земляне укріплення , що носить назву Городисько . Городисько вважається історико – архітектурною пам’яткою . Селище відноситься до часів Київської Русі , яке загинуло від нападу монголо – татар .
       У ХІІ столітті між верхів’ями Південного Бугу , на Случі , аж до Тетерева , на території , що займала південно – східну частину Волині і південно – західну частину Поділля виникло князівство під назвою Болохівська земля . Займала територію Деражнянського, Летичівського , Хмельницького , Старокостянтинівського районів . В Іпатієвському літописі згадується сім міст Болохівської землі . В літописі під 1197 роком згадується місто Божськ ( село Згарок належало його землям ) .Не раз воно зазнавало спустошень під час князівських міжусобиць і нападів половців . Болохівські князі були прихильниками феодальної роздробленості . Вони неодноразово виступали проти спроб Київського князівства об’єднати слов’ян в одну державу . Вступивши в зговір з галицькими боярами , болохівські князі разом з ними вторглися у Волинські землі і захопили Погоринську волость . Проте Данило Галицький розбив їх , а у 1236 році поширив свою владу на землі Південно – Західної Русі . Після захоплення Києва монголо – татари обрушились на Галицько – Волинські землі ( зруйнували міста Погоринської області ) Болохівські князі пішли в зговір з монголо – татарами .
       У 1241 році монгольські війська увірвалися на землі Поділля . Згідно з літописами та археологічними даними від монгольського нашестя 40 – х років ХІІІ ст . постраждала переважно північна частина болохівської автономної території .  У той час орди Батия , рухаючись з Києва на захід , на своєму шляху плюндрували міста і села краю . Страхітливі сліди розгрому зафіксовано під час розкопок укріпленого літописного Божська ( Летичівський район ) . Свідками оборони і трагічної загибелі його городища і знайдено у Згарку . Фортифікаційні , житлово – господарські споруди були спалені і перетворені на купи попелу , є рештки згорілих будівель , спалений підвісний міст , виявлений на дні рову , здеформовані господарсько – побутові речі , ремісничі инструменти , обвуглені злакові й бобові культури , а також кістки людей , що загинули насильницькою смертю : старі та діти – в помешканях , інші – на оборонних рубежах , захищаючи місто з розсіченими та проромленими черепами .Ось ми дивимось на Городисько ( місце руїн , що сховане від людського ока ) де майже 770 років тому лилась кров наших далеких предків , які не скорились золотоординцям . Саме тут був форпост Київської Русі на південному – заході , який неодноразово перепиняв шлях загарбникам . Залишки східної та південної сторін оборонного валу . На півночі села знаходиться могила , про яку нічого невідомо .
     Мабуть це свідок битв російськихвійськ Петра І з шведами . Про події , які відбувалися на території села в період Литовської доби , Польської доби , часи Хмельниччини та Руїни відомостей не знайдено . У травні 1792 року Поділля входить до складу Російської імперії . Розпочинається процес включення нашого краю в політичну , культурну , економічну систему Російської імперії . Селяни кріпаки працювали на панів Домських , Кузьминських ( з 1760 року польський магнат , власник землі ) . Люди розповідають , що Кузьминський побудував в селі гуральню (спиртзавод ) – зруйновано у 1918 році під час громадянської війни , цукровий завод ( згорів у 1872 році ) , водяний млин , цегельню , церкву , маєток (висажено алею з каштанів , яка збереглася ) , ставок зветься «Панським». Пан Кузьминський разом з дружиною Юзефою та доньками Анною та Юлією проживав в Варшаві . На літо сім’я приїзджала в село на відпочинок . Управителем маєтку був Вітвіцький ( зберігся дім , у якому він жив ) Будинок управителя панським маєтком Вітвіцького . Селяни села активно виступали проти панів . Найбільш яскравим виявом антикріпосницької боротьби на Поділлі у 20 – 30 роках ХІХ століття був рух під проводом Устима Кармалюка . Згарчани приєднувалися до загону Кармалюка , який неодноразово проходив селом протягом 1827 – 1835 років . 10 жовтня 1835 року Устим Кармалюк був убитий пострілом шляхтича Рудковського у влаштованій засідці в селі Шляхові Коричинці , що за 6 кілометрів від Згарка .
      Після скасування кріпацтва у 1861 році на 49 селянських дворів в Згарку припадало 444 десятин землі , поміщику належало 480 десятин , пан мав 40 десятин орних земель . Багато селян наймалися на гуральню , цегельню , або відправлялися на заробітки в Таврію . У 1915 – 1916 роках у селі Згарок проживав дяк Ополовський , який таємно організував групу людей під виглядом штундів , яка вела агітаційну пропаганду проти уряду та поміщиків . В цю групу входили : Квяшківський Василь , Любчак Яким , Мельник Петро та інші . Вони розповсюджували листівки в селах Вовковинці у Деражні та Бару .
     На початку листопада 1917 року з переходом влади в руки Рад першим органом радянської влади на селі були так звані Червоні комісари ( головою був Нагорний Матвій ) Через деякий час Червоні комісари реорганіщувалися в селянські комітети , які відали всіма справами в селі . Першим агітатором за перерозподіл поміщицької землі й майна Кузьмінського був селянин Вельган Семен , який кинув клич на зборах : « Майно і землю розділимо між нами – пан більше не повернеться !» .Майно поміщика і землю ( по 0,75 га на кожного їдця в сім’ї ) було поділено селянським комітетом . Весною 1918 року повернулися сини поміщика з карним загоном , що складався з мадьяр . Вони вчинили жорстоку розправу над селянами . Поміщицьку землю і майно повернули поміщикові , а за нестачу майна стягнули великий податок золотими грошима . У 1919 році в село вступили Богунський і Таращанський полки .Земля і майно поміщика знову було поділено між селянами . В селі створився комітет бідноти який скоро перейменувався в комітет незаможних селян . Головою комітету було обрано Кушніра Івана Васильовича а секрктарем – Нагорний Роман Матвійович .
     У 1919 році в селі організувалось ТСОЗ ( голова Кушнір Іван Васильович ) . Членами товариства були Нагорний Роман , Воробйов Іван , Рудник Профир , Білий Іван , Паславський Семен , Монастирський Влас та інші . Весною 1920 року в село вдерлися загони білополяків , але завдяки діям частин Червоної Армії і місцевого населення , вони скоро були вигнані з села та за межі району і роззброєні в районі Нової Ушиці . У вигнанні білополяків брали участь Білий Микита , Музика Янко , Бондар Тодорко , Грицьків Федір , Філонов Григорій , Нагорний Марко . У визволенні села від білополяків брали участь бригади Котовського , корпус кавалеристів під командуванням Примакова , який вів бої у районі Деражня – Бар .Остаточне вигнання білополяків і ліквідація усіх банд і окупантів завершились восени 1920 року .
     В період відбудови сільського господарства створюються партійна і комсомольська групи .Першими комсомольцями в селі були Паславський Семен , який прийшов з Чорноморського флоту і вів боротьбу за становлення радянської влади . В селі утворюється політгрупа , до складу якої увійшли Грицьків Пилип , Нагорний Марко та інші . Політгрупа зростала завдяки мобілізованим із лав Червоної Армії . Парторганізацію очолив Бердіков Іван . В 1928 році в селі створено комсомольську організацію , секретарем якої був Полюх Григорій . Першими комсомольцями села були : Івчук Микола , Івчук Михайло та інші . В 1922 році створено сільськогосподарську артіль імені Ілліча , яку згодом перевели на комунальне господарство . Керівником Комуни було призначено Бохонька Євгена . До складу Комуни увійшли 22 господарства села Згарок та навколишніх сіл . Комуні належали кращі землі , на полях було запроваджено шестипільну сівозміну . Велику допомогу – грішми та зерном – Комуні надавала держава .Кількість членів Комуни почала зростати . В неї влились десять мобілізованих червоноармійців – Бердіков , Алексеев , Жаденко та інші . В 1923 році створено артіль «Господар» , яка виготовляла цеглу . В 1927 році розпочинається суцільна колективізація сільського господарства . Розпочинається боротьба з куркулями (таким лайливим словом називали всіх господарів , які власною працею досягли добробуту і не бажали йти до колгоспів ). В Згарку було розкуркулено десять сімей : Побережну Ксенію Григогрівну , Музику Надію Василівну , Малярчука Демида , Юцевича Антона , Сосновську Меланію Іванівну та інших . В 1928 році найбідніші селянські господарства об’єдналися а артіль «Перемога» до 1958 року .
     В 1929 році в селі почалась масова колективізація . Організаторами і першими членами колгоспу були : Кушнір І.В. , Грицьків П.А., Паславський С.К. та інші ( вступило 60 % сімей ) . В організації та зміцненні колгоспу велику роль відіграли «двадцятип’ятитисячники». В село прибув робітник з Донбасу Євстратов Яків Опанасович , дав відсіч «куркулям» , які подекуди намагалися розвалити колгосп . Багатьох противників колгоспу було вислано на Соловки , а ті , що залишилися в селі «визнали свої помилки» і вступили до колгоспу . Головою колгоспу став Грицьків Пилип Антонович . Колективне господарство міцніло , колгоспники почали збирати високі врожаї зернових культур , цукрових буряків , досягли значних успіхів в розвитку тваринництва . За високі показники в роботі колгоспу було вручено перехідний Червоний прапор, а кращих трудівників примійовано на сільськогосподарську виставку в Москву . На той час колективне косподарство вже мало 2 автомашини , 4 кінних сівалки та 5 жаток . На кінець 1932 року було проголошено , що колективізація в Україні завершена . Україна стояла на порозі голоду , голодомору 1932 – 1933 років .
     Осінь 1932 року великого лиха селянам не віщувала .Урожай 1932 року був не нижчий , ніж у попередні роки , отже , ніби не існувало причин для голоду . Здається , майже повністю виконали план хлібозаготівель .Однак Сталін прагнув прискорити індустріалізацію –будувати заводів більше і швидше .На це потрібні були кошти .Отож і вирішено було збільшити продаж зерна за кордон , узяти його за будь-яку ціну в українського селянства . За першим планом оголосили другий , третій , щоб уже повністю ,, розрахуватись " з державою Одночасно Сталін тим самим розраховував притиснути селян України , які опирались колективізації сильніше , ніж , наприклад , російські . А оскільки селяни становили значну частину населення України , то голодомор , спрямований проти них , фактично означав голодомор українського народу Не оминув голод і село Згарок . Ось що свідчать свідки того смертельного часу : « Я до цього часу не можу зрозуміти навіщо у людей забирали останні крихти хліба» - говоззгадує Пилип Антонович Грицьків : « Адже урожай був на славу , вистачило б і людям і державі .Так ні . Вимітали е начист все .Як зараз бачу перед собою озлоблене обличчя уповноваженого з району , його руку , що розмахує наганом , погрози та істеричний крик : « Колгосп саботує поставку зерна». Слава Богу , якось цю голодну чуму перетерпіли». Про те , що сам бачив і розповідав Нагорний Андрій « У колгоспі « Перемога» варили з висівок баланду . Від таких харчів люди е трудит вже трудитисяне могли . Було вранці йдеш селом – там людина лежить під тином , там …там .. Як му Крепких чоловіків посилали збирати трупи та хоронити їх .Були люди із не нашого села . села . Я їх так і не знав ...» Пам’ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 років В 1940 урожай зернових культур становив в середньому 16 центнерів з гектара , а цукрових буряків 188 центнерів з гектара . На твариницькій фермі було 160 голів великої рогатої худоби , в тому числі 180 свиней , 400 штук птиці .Колгоспна артіль господарювала на 1820 гектарах . Поступово здійснювався благоустрій села : побудовано клуб , відремонтовано школу , відкрито лікарню , дитячі ясла , бібліотеку . Мирну працю людей порушили фашистсько – німецькі загарбники .
    22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз і перетнула кордони України . 14 липня 1941 року нимецькі загарбники вдерлися в село Згарок . Із спогадів Помазана Петра : « Мені минув тринадцятий рік , я добре пам’ятаю той недільний ранок 22 червня . Село облетіла страшна звістка : німецькі війська без оголошення війни перейшли західній кордон Радянського Союзу . З перших днів війни на фронт пішов батько і брати . Я бачив , як фашисти йшли через село , як їхали освітлені фарами машини , мотоцикли» . Була встановлена нова влада – окупаційний режим . Грабунки , здирство , насильство , розстріли . Вивозили до Німеччини на роботу молодь . З Згарка 27 чоловік було вивезено на каторгу – Кошелюк Ольга , Бондар Євгена , Помазан Петро , Каленик Нюся , Заворотна Домка , Малярчук Павло та інші . Але народ не змирився з ногвою владою . Розгортається боротьба . Формуються великі партизанські загони . З 1943 року почалося звільнення України . 24 березня 1944 року частини Радянської Армії визволили Згарок від німецьких окупантів . В боротьбі з німецько – фашистськими загарбниками загинули 65 чоловік ( неповернулися з фронту 160 чоловік ) . За бойові заслуги 7 чоловік нагороджено орденами Червоного Прапора , 58 чоловік « Медаллю «За бойові заслуги» . Груди 29 чоловік уквінчали медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» .У Згарку народився та навчався Герой Радянського Союзу Мевш Михайло Павлович . Мевш Михайло Павлович народився 25 травня 1921 року у селі Згарок . Українець . Член ВЛКСМ з 1939 року . Весною 1941 року призваний у морську піхоту , служив на Одеській військово – морській базі .Нагороджений орденом Леніна , медаллю «За відвагу» .Поліг смертю хоробрих 26 березня 1944 року . Похований у братській могилі в Миколаєві. Герої Великої Вітчизняної війни пронесли через вогонь битви віру в світле майбутнє нашої Вітчизни . У пам’яті сучасників і нащадків навіки збережуться безсмертні подвиги воїнів , бійців народного ополчення , партизанів і підпільників – всіх тих , хто не шкодуючи свого життя , бився за перемогу на фронті і в тилу . В Згарку проживає ветеран Великої Вітчизняної війни , людина , яка пройшла шляхами війни від самого її початку до закінчення , майор у відставці Нагорний Михайло Андрійович . Він часто зустрічається з учнями школи , місцевими жителями і розповідає про подвиги в часи війни . Нагорний Михайло Андрійович Про Михайла Андрійовича Нагорного , а точніше про його бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної можна написати довгу і захоплюючу повість . І початком її був би досвідок 22 червня 1941 року . Саме тоді він . танкіст , і зустрів їх , озброєних до зубів гітлерівських вояків , на кордоні тодішнього Союзу , на річця Німан . « Я був механіком – водієм , -розповідає М.А.Нагорний . – У відповідь на безперервне гудіння сотень німецьких літаків , що летіли бомбити наші міста , на нахабство фашистів , які почали масову переправу через річку , серце обпікав гнів і воно рвалося в бій , до помсти . Командир танкової дивізії Черняковський наказав скинути німців у воду . Дві доби ми разом з прикордонниками тримали облогу , а коли пфідійшли регулярні війська , не поступилися ще сім днів . Та сили були нерівні ... Затамувавши подих , не раз слухали учні Згароцької школи , сільська молодь опалене війною правдиве слово ветерана . « А від Москви , - казав – ми почали переможну ходу на Берлін . Я пройшов ще пів-Європи і став своїми танками як командир роти біля Бранденбурзьких вотіт у Берліні , навівши гармати на Рейхстаг» . Ветерана , як завжди ілюструють численні бойові нагороди _ медалі « За оборону Москви» , «За взяття Берліну» , « «За Відвагу» , ордени « Червової зірки», Вітчизняної Війни І ст. Могила невідомому солдату . Пам’ятник загиблим воїнам . В післявоєнний час всім життям села Згарок керує парторганізація у складі 14 чоловік . В 1945 році в основному було завершено відбудову всіх громадських приміщень , зруйнованих під час війни , своєчасно посіяно культури , зібрано урожай , налагоджено роботу на тваринницькій фермі .
      В 1950 році до села Згарок приєднані села Старий Майдан та Подолянське , а в 1961 році – Новий Майдан та Новостріївка .Колгосп «Перемога» мав 3211гектарів власної землі , в тому числі 2035 гектарів орної . Багато потрудилися колгоспники на будівництві тваринних приміщень : побудовано 14 корівників , 3 свинарники , 2 телятники , кормоцех , силосні ями . водонапірну башту . Колгосп «Перемога» проіснував до 2007 року . В селі працює сільський клуб на 350 місць , збудований у 1933 році . При клубі працює сільська бібліотека , яка налічує 10 тисяч книг . В клубі відкритий сільський музей . Працює в селі фельдшерський пункт , сільська рада , школа . Згароцька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів . В 2008 році на місці зруйнованої в радянські часи церкви було збудовано і відкрито нову . Настоятелем церкви і її засновником є отець Анатолій.
Церква в селі Згарок .
Пошук
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz